Петро Лосюк, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук (НАПН) України, кандидат педагогічних наук, народний вчитель України, 50 років працював директором Яворівської школи, зараз займається науково-дослідною роботою. І не просто як хобі, а живою, діяльнісною, щоб вирішувати актуальні проблеми.
Петро Васильович говорить, що у час війни в Україні його покликанням є національно-патріотичне виховання дітей і молоді. І ці слова не розходяться з ділом. У березні 2015 року разом з А.Г.Григорук підготували об’ємистий збірник методичних матеріалів для навчальних закладів «Ростимо юних патріотами України» (238 сторінок формату А4).
Ні в Києві, ні в Івано-Франківську майже нічого з цієї тематики не видано для загальноосвітніх шкіл. Усі називають об’єктивну причину — відсутність державного фінансування. Знаємо, що Петро Лосюк завжди ставив перед собою надзавдання і з ласки Божої вирішував їх. За свої кошти придбав папір, а, завдячуючи видавцю М.Д.Павлюку, який у борг надрукував згадану вище книжку з національно-патріотичного виховання, її одержала кожна школа Гуцульського регіону України.
— Петре Васильовичу, над чим тепер працюєте?
— Вважаємо за доцільне, щоб наш досвід використовували навчальні заклади всіх етнографічних регіонів України. Міністерство освіти і науки (МОН) за майже півтора року війни в Україні спромоглося лише підготувати Концепцію національно-патріотичного виховання дітей і молоді, і то загальну, абстрактну. У ній навіть не вжито термін «російська агресія», хоча Верховна Рада визнала Росію агресором. На виконання Концепції розроблені і затверджені заходи, які, схоже, не виконують.
Наші пропозиції частково ввійшли до заходів (п.7.1.5). Ми звернулися до інститутів модернізації змісту освіти МОН та проблем виховання НАПН України (директори Н.Б.В’яткіна та І.Д.Бех), які є теж відповідальними за виконання цього пункту заходів, щоб спільно поширити досвід використання регіонального етнографічного компонента як засобу національно-патріотичного виховання у двадцяти тисячах загальноосвітніх навчальних закладів України. Вони погодилися, але за виконання не беруться, бо не мають сайту.
— Ви зупинилися на цьому?
— Хіба можна заспокоїтись, коли наші співвітчизники відстоюють цілісність і суверенітет України, навіть жертвують своїм життям? Ми запропонували провести Всеукраїнську інтернет-конференцію «Національно-патріотичне виховання дітей і молоді у сучасному освітньому просторі України на засадах етнопедагогіки» за такими напрямами:
- Україна та її етнографічні регіони (Бойківщина, Волинь, Гуцульщина, Наддніпрянщина, Поділля, Полісся, Слобожанщина, Таврія та ін.).
- Національно-патріотичне виховання у викликах сучасності (глобалізаційні та міграційні процеси, російська агресія, європейська інтеграція).
- Використання виховного потенціалу етнографічного компонента (бойківщинознавства, гуцульщинознавства, київщинознавства, поділлязнавства, поліссязнавства, слобожанщинознавства, тарврієзнавства та інших субетносів) у навчально-виховному процесі як засобу формування ідентичності українця, громадянина-патріота України.
- Методи, засоби і форми національно-патріотичного виховання дітей і молоді (на прикладах використання етнографічного матеріалу).
Погодився бути модератором Інтернет-конференції Івано-Франківський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (ОІППО). Матеріали слід подавати на його сайт.
Важливо розкрити виховання любові до рідного куточка, малої батьківщини, що починається від батьківського порога, враховувати історію краю в контексті історії України, культуру, ментантальність. Усе це повинно забезпечити формування ідентичності українця, громадянина-патріота України.
Актуальність і важливість Інтернет-конференції бачимо на прикладі Донбасу. У 1991 році більшість населення цього регіону проголосувала за незалежність України.
Якщо б за роки незалежності цілеспрямовано формувалась ідентичність українця-слобожанця, громадянина-патріота України, то вдалося б якщо не уникнути нинішнього жаху, то хоча б зменшити його.
— Як у нашому районі вивчають етнографічний компонент, тобто гуцульщинознавство?
— Дякую за запитання. На жаль, є дивна тенденція: своє, цінне ігнорується, а чуже, що не сприяє формуванню ідентичності українця, приваблює. Вважаю, що коректнішим буде, якщо на це запитання відповідь дасть у газеті працівник відділу освіти.
Щиро бажаю співвітчизникам миру, єдності, дієвої участі у зміцненні соборної незалежної України!
Розмову вела Лідія Безпалова.
«Гуцульський край», №44, 30.10.2015 року
Comments are closed.