Як ви думаєте, чи можна розповісти про серйозний захід у злегка гумористичному тоні? Я вимушений це зробити, позаяк був запрошений в якості фотографа на виставку-вернісаж «Барвограй-2015», але оскільки в такій іпостасі мені довелося побувати вперше, брак належного репортерського досвіду дався взнаки: мій фотоапарат спрацював більш-менш непогано, а ось підключений до нього диктофон не зафіксував нічого. Тому як неспеціаліст в галузі народного мистецтва і незнайомий з більшістю гостей заходу (а їх було чимало – з Коломиї, Івано-Франківська та інших міст, селищ і сіл України), обмежуся короткими коментарями до зафіксованих фотосюжетів, а Ви, шановні читачі, самі доповните наведені зображення відповідною інформацією, де і хто (імена, титули, посади) там знаходиться, за що Вам буду дуже вдячний – підпишу лише тих, кого знаю особисто, а це, переважно, мої земляки-яворівчани.
Як видно з афіші, захід відбувся в Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського в м.Коломиї і став фактично репрезентацією села Яворів у цьому авторитетному закладі. Він був сформований з двох рівновеликих частин: вшанування пам’яті талановитого яворівського різб’яра Дмитра з династії Шкрібляків (до 90-річчя з дня народження) та вернісажу гуцульських (точніше яворівських) ліжників за усталеною традицією названою «Барвограй» із зазначенням відповідного року, себто «2015».
Приступаючи до виконання фоторепортерських обов’язків, я, правду кажучи, дуже розгубився: будучи фотографом старої генерації (мій «стаж» − з 60-х років минулого століття) якось забув, що нині фотографують всі – хто «мильницею», хто телефоном, а хто й надсучасною апаратурою, до якої мені зась… Отож в умовах такої гострої конкуренції важко утримати належний професійний рівень!
Мої конкуренти з фотосправи. Як бачите, майстер відповідного рівня не просто фіксує сюжет, але й коректує його безпосередньо при зніманні!
Було б дивно, якби дійство такого плану відбувалося без скрипки, бубна і цимбалів, тож вони, фактично, й відкривали урочистості вправними руками професіоналів – коломийських музик.
Як і належить в таких випадках, урочистості відкрила господарка місця їх проведення – директор Національного музею НМГіП ім. Й. Кобринського Ярослава Ткачук, надавши перше слово Зачинателю «Вернісажів» і палкому популяризатору яворівської різьби та ліжникарства, член-кореспонденту АПН, народному вчителю України, кандидату педагогічних наук, лавреату премії ім. Вернадського Петру Лосюку. Замість трафаретної промови, вірний своїм принципам, Петро Васильович під овації присутніх (а їх ледь вмістив загалом компактний музейний актовий зал) виконав гімн Гуцульщини «Верховино, світку ти наш…».
Після цього науково-практичний семінар «Яворів – колиска різьбярства і столиця ліжникарства» розпочався мистецькою академією «Дмитро Шкрібляк – класик гуцульської різьби ХХ ст.». Першою зі спогадами про Дмитра Шкрібляка виступила його дочка Оленка, а після неї – доцент Прикарпатського університету ім. В.Стефаника, відомий митець з династії Шкрібляків-Корпанюків Василь Корпанюк. Свій виступ він розпочав з вручення Оленці портрета Дм.Шкрібляка власної роботи, чим викликав неабияке пожвавлення присутніх і сльози вдячності дочки Майстра.
Дуже багато про творчість Дмитра Шкрібляка говорив його кревний учень з Чернівців, але уродженець присілку Плоский у Яворові Микола Шкрібляк. Він, зокрема, підкреслив, що таємниця творчого підходу Майстра ніким і ніколи не може бути розгадана до кінця, і це є квінтесенція будь-якого творчого процесу загалом.
За ними послідували фахові виступи наукових співробітників музею, викладачів Косівського інституту прикладного й декоративного мистецтва ЛНАМ та почесних гостей. У своїх доповідях вони докладно проаналізували історію гуцульської різьби та ліжникарства, сучасні тенденції розвитку народних промислів. Їх слухали дуже уважно присутні в залі майстри і майстрині – багато хто щось нотував у своїх записниках і я зробив висновок: сказане обов’язково буде враховане у їхній творчості, що можна буде побачити вже на наступному, як Бог дозволить, вернісажі «Барвограй-2016».
Неабияке зацікавлення присутніх викликала демонстрація моделей одягу, пошитих з ліжникової тканини. Її авторка Оксана Литвин – уродженка Рівненщини, але залюблена в гуцульське мистецтво, відмітила великий потенціал народних промислів та можливість їх нетрадиційного використання.
Зі словами схвалення дійства виступила заступник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА Мирослава Корнелюк і побажала всім учасникам подальших творчих здобутків.
В роботі науково-практичної конференції взяли участь також і керівники Коломийщини та м. Коломиї: голова РДА Любомир Глушков і заступник міського голови Ігор Грабіль. Цікаво відмітити, що обидва прослухали більшість доповідей і лише тоді дуетом виступили з вітальним словом, подарувавши яворівчанам розкішний альбом «Коломийщина» та побажавши усім творчих досягнень на благо рідного народу. Зіславшись на службові обов’язки, керівники вибачились і розпрощались. Їх провели бурхливи оплесками, а серед присутніх пролунав легкий докір на адресу владців Косівщини, які, попри запрошення, захід проігнорували…
Для того, аби виготовити ліжник, потрібна, як відомо, вовна. Її продукують вівці, зокрема карпатські. « Гірськарпатське вівчарство переживає нині нелегкі часи – зазначила у своєму аналізі цієї проблеми директор Національного музею НМГіП ім. Й. Кобринського – тоді як лише вовна з трьох типів волокон, а саме пуху, перехідного волоса і ості у певному співвідношенні й за належної структури кортекса і кутикули та співвідношення кількох типів фібрилярних і глобулярних білків-кератоз, відповідного амінокислотного складу, в першу чергу високого рівня цистину можна досягти високої якості ліжника». Доповідач сказала також, що порода овець, яка продукувала саме таку вовну, на даний час фактично загублена через проблеми економічного характеру, занепад інфраструктури переробних галузей і гостру конкуренцію на ринку тваринницької продукції. Існує також низка комплексів проблем з питань утримання і годівлі овець, селекційно-племінної роботи в умовах функціонування вівчарства як дрібнотоварного та відсутності державної програми розвитку галузі в передгірних та гірських районах.
На завершення заходів директор Національного музею НМГіП ім. Й. Кобринського Ярослава Ткачук подарувала бібліотеці Яворівського центру народного мистецтва «Гуцульська гражда» нещодавно випущений фотоальбом НМНМГіП ім. Й. Кобринського «Скарби», а член-кореспондент АПН Петро Лосюк подарував бібліотеці музею доробок «Гуцульської школи» і Лабораторії етнопедагогіки та Гуцульщинознавства – більше десятка книжок і монографій, в яких детально проаналізовано й проблеми, обговорювані на цьому Форумі.
Після цього були вручення грамот за досягнення на «мистецькому фронті», і одну з них отримала сільський голова Яворова Катерина Шкрібляк.
У заключному слові директор ЯЦНМ «Гуцульська ґражда» Василь Лосюк сердечно подякував гостинним господарям за теплий прийом і високий рівень проведення науково-практичної конференції, а всім майстрам і майстриням народної творчості побажав нових здобутків і досягнень.
В експозиції вернісажу «Барвограй-2015», який функціонуватиме в музеї понад 30 днів захоплювало дух від кольорів, візерунків та несподіваних композиційних рішень при тканні ліжників, але особливу увагу гостей привертали майстрині, всі як одна одягнуті у вишукані гуцульські рукавівки, запаски, постоли.
Той, хто побував на такій виставці вперше (а їх було немало!) не міг не захоплюватися кольоровим вирішенням ліжникових візерунків, як і тематикою рисунків, адже від сугубо геометричних узорів минулого ліжник трансформувався у ледь не художнє полотно, писане маслом чи аквареллю, що вимагає докорінного переосмислення техніки ткання. Є на «Барвограї-2015» і композиція «Слава Україні!», авторка якої років 40 тому гарантовано отримала б «пристойний» тюремний термін, а східніше Хутора Михайлівського – ще й сьогодні!
Деякі експозиційні композиції вражають своєю несподіваною формою, як ось ця:
Як завжди при відкритті виставок прийнято не стільки оглядати експоноване, а більше обговорювати що і як, тож і «Барвограй-2015» винятком з цього правила не став. Попри чимало говореного-переговореного на заходах перед цим, чимало настанов майстриням було дано працівницями музею, гостями, представниками відділів культури ОДА і РДА та іншими авторитетами – виступаючих було десяток, а може й більше – я збився з рахунку, а фотоапарат почав сигналізувати, що його пам’ять викінчується. Тому прошу пробачення, якщо хто не потрапив у об’єктив – по термінології 60-х років у фотографа «закінчилася плівка»…
Мав слово і начальник відділу освіти Косівського району, який подякував коломиянам за популяризацію творчості його земляків і побажав, аби ліжникарський вернісаж в майбутньому вийшов на загальнодержавний рівень!
Далі було нагородження грамотами й дипломами всіх майстринь, які представили свої вироби на виставку та фотографування на пам’ять про неординарну подію. Ваш покірний слуга явно не встигав фіксувати найцікавіші моменти…
Голова Косівського товариства «Гуцульщина» Юрій Стефурак і директор Яворівської ЗОШ І-ІІІ ст. – почесні гості «Барвограю -2015»
Майстрині-ліжникарки – гордість Яворова – учасниці «Барвограю-2015»
Після майже шести годин дійства в музеї воно перемістилося в приміщення по сусідству, де обмін враженнями продовжився в умовах товариського обіду.
На відміну від застіль з якогось іншого приводу, дане стало продовженням науково-практичного семінару і тости носили характер доповідей, не виголошених в актовому залі. Одна з них, наприклад, з якою виступила спеціаліст-мистецтвознавець тривала майже 15 хвилин:
З’ясувалося, що дочка Дмитра Шкрібляка Оленка, яка виступала на заходах і була там обмежена регламентом, пише чудові вірші – справжня поетеса! Всі ми із задоволенням прослухали два її вірші; доробок авторки у сфері красного письменства заслуговує на окрему збірку й це буде новим здобутком культурного фронту Яворова!
Ще одним здобутком заходу цього дня, вважаю, був фірмовий напиток, який ми спожили у дуже помірній кількості. Разом з різьбою та ліжниками він має всі підстави стати візитною карточкою Яворова, адже як було сказано понад два тисячоліття тому – in vino veritas!
* * *
Понад два десятиліття тому – в середині 90-х, у Яворові з ініціативи Петра Лосюка – тоді директора школи, були започатковані так звані «пленери» за участі художників зі всієї України і навіть з-за кордону (Молдови, Польщі, Росії, Румунії, Німеччини, США і навіть Японії), метою яких була популяризація ліжникарства. З побаченого і почутого на «Барвограї-2015» можна зробити висновок: стратегія бачення перспектив розвитку народного мистецтва на Гуцульщині була абсолютно правильною і дала реальний практичний результат. Його слід не лише берегти, але й примножувати.
Василь Гуменюк,
кандидат біологічних наук
Comments are closed.