У барви вбралась ліжникарська столиця
Однією з ключових подій у рамках відзначення 320-річчя від часу першої писемної згадки про Яворів, яке громада села разом з численними гостями з Києва, Львова, Івано-Франківська, Чернівців та Коломиї, як уже розповідала «Галичина», відзначала 20 жовтня і на другу Богородицю — храмове свято, став вернісаж гуцульських ліжників «Барвограй-2014».
Яворів, і це не перебільшення, є столицею ліжникарства в Україні та й, мабуть, і в Європі. Бо за його межами і ще низки сіл Косівщини це унікальне народне вжиткове мистецтво, як підкреслив директор Яворівського центру народного мистецтва «Гуцульська гражда» Василь Лосюк, лише фрагментарно представлено ще на Поділлі та Закарпатті і в Румунії.
Майстер-клас для гостей у шкільному музеї
Перш ніж організатори урочистостей попросили Степана Пушика — лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка і почесного жителя с. Яворова, який декілька десятиліть тому тут, у місцевому колгоспі, розпочав свою трудову діяльність на посаді економіста, і сільського голову Яворова Катерину Шкрібляк перерізати стрічку і відкрити «Барвограй-2014», директор Яворівської ЗШ I-III ступенів Вікторія Лосюк запросила гостей до шкільного музею народного мистецтва Гуцульщини. У просторій шкільній залі між унікальними експонатами — колекцією гуцульських писанок, вишивок і витворів народних митців з різьби на дереві — чільне місце зайняли і робочі інструменти майстринь-ліжникарок. ўрампля, куделя та, звичайно ж, дерев’яний ткацький верстат.
Поки досвідчена майстриня заслужений майстер народної творчості України Василина Калинич розповідала про історію ліжникарства та секрети цього унікального народного ремесла, учениці школи, як сказали б мої колеги-телевізійники, наживо демонстрували три важливі етапи з тривалого й трудомісткого технологічного процесу виробництва ліжників — ррампляли вовну, пряли нитку та, власне, ткали ліжник.
Але науковці і музейні працівники зі столиці, Львова й Коломиї передусім цікавилися тим, якими, власне, були справжні старовіцькі ліжники, що їх ткали яворівські майстрині.
— Найдавніші ліжники були вдвічі вужчими за ті, які бачимо тут, на нашому верстаті, або ж у крамницях чи на ринках. Якщо треба було застеляти широке ліжко, то господиня зшивала докупи два ліжники, — розповіла майстриня. — і переважно темних кольорів, витканих у паси.
Ренесанс яворівського ліжника
Ліжники, які яворівські майстрині представили на «Барвограї-2014», — це, без перебільшення, більш мистецькі, ніж ужиткові витвори. Кожний із них відтворює неповторне поєднання оригінального орнаменту із гамою кольорів. У «Гуцульській школі», яку створив народний вчитель України, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України Петро Лосюк, ремесла і мистецтва ткати ліжники вчать на уроках трудового навчання. Проте для Яворова — це швидше данина пошани та свідчення визнання загальноосвітньою школою народного ремесла і праці майстринь, які його десятиліттями вдосконалюють. Бо насправді школою ліжникарства у селі є родини, де вміння ткати на верстаті і тонкощі та секрети майстерності передають від матері до дочки та онуки.
Серед майстринь, які представили виткані власноруч ліжники на «Барвограї-2014» та були відзначені дипломами журі, — і вчителька початкових класів Яворівської ЗШ Василина Корпанюк. Досвідчений педагог цього року, як вона розповіла, має «першачків». Малі непосиди, а також уже літні батьки потребують уваги, а також і часу. А ще є й господарські клопоти. Та все ж час від часу вона стає за верстат і складаються спрядені вовняні нитки у новий, неповторний узор. і вміння ткати ліжники, і любов до цього важкого і водночас тонкого ремесла Василині ще в дитинстві передала її мама.
Милуючись витонченими узорами та гармонією барв виробів, які на VI вернісажі представили Василина Корпанюк, Ганна Гинкалюк, Василина Шкрібляк, Марія Мицканюк, Ганна Шрайбер й інші майстрині, зауважую, що в орнаментах, у поєднанні кольорів з’явилося чимало нового, такого, що вирізняє сучасні ліжники від ліжників 80—90-х років минулого століття, які ткали у Яворові, Соколівці, Бабині або в Городі.
— На вернісажі «Барвограй-2014» представлено понад 30 ліжників виключно роботи майстринь нашого села, — розповів у короткому інтерв’ю директор Яворівського центру народного мистецтва «Гуцульська рражда» Василь ЛОСЮК. — Ми вважаємо Яворів столицею ліжникарства. Бо як колись, так і нині у селі фактично у кожній хаті тчуть ліжники. Вже вшосте ми проводимо щорічний вернісаж гуцульських ліжників. Назвали його «Барвограй», і він, власне, дає можливість нашим майстриням свої найкращі роботи показати і громаді, і мистецтвознавцям та поціновувачам народного мистецтва.
— Які тенденції нині впливають на розвиток ліжникарства?
— Раніше, до 90-х років минулого століття, було всього кілька видів ліжників, узори і поєднання кольорів яких створили майстри старшого покоління, котрі, своєю чергою, брали за взірець народні, автентичні ліжники. Але економічна ситуація, а також і художній смак наших майстринь підштовхнули до нових пошуків. і нині ми вже говоримо про понад тисячу узорів, за якими тчуть ліжники. Також ми щорічно проводимо в Яворові пленери з народного мистецтва, на які приїжджають художники з усього світу. Були в нас і з Канади, зі Сполучених Штатів Америки, одного року приїхав художник навіть з Японії. і співпраця наших ліжникарок з ними дала ще один поштовх — з’явилися і нові узори, і нові технології. До певної міри, відбувся ренесанс яворівського ліжника.
Михайло ШАТРУК, голова Косівської районної ради:
— Це величне свято для громади Яворова і для мене особисто як жителя села. Моя мати ліжникарством займається все своє життя. Тож добре знаю те, що наші жінки, наші митці вкладають велику працю у це ремесло, яке, на жаль, не забезпечує особливого матеріального статку. Ті прекрасні ліжники, які нині представлено тут, на вернісажі, і які потребували від майстринь вкласти і час, і натхнення, і труд, більше є результатом суто гуцульської наполегливості, патріотизму та прагнення власними мистецькими виробами прославити своє село. Утвердити, що Яворів нині заслуговує називатися столицею ліжникарства.
— Михайле Івановичу, а де продають свої вироби майстри? Чи мають вони ринки збуту?
— Уже дуже багато років намагаємося вийти на вищий, міжнародний рівень. За рахунок ось таких виставок й інших заходів. Кілька років тому було досягнуто домовленості про створення «Ліжник-кластеру» в івано-Франківську — це був проект технічної допомоги Україні, що мав на меті налагодити продаж гуцульських ліжників у країнах Європи. На жаль, з реалізацією цього задуму не склалося. Як не прикро, та єдиним реальним ринком збуту ліжників є місцеві ринки — в Косові, Яремчі й інших містах, куди майстри везуть їх продавати, а найбільшим покупцем — туристи, що приїжджають на Прикарпаття. Дуже шкода також, що цей товар, у виготовлення якого вкладають багато ручної праці, який на стадії виготовлення проходить цілу низку різних механізованих і немеханізованих процесів, дуже уцінений на ринку. Якщо ви сьогодні запитаєте ціну ліжника, то вона коливається від 300 до 1 000 грн. Тобто, як ми кажемо, за доброякісну сорочку потрібно заплатити як за ліжник. Але повірте, аби його виготовити, треба вкласти набагато більше труду: купити вовну, потім її розррампляти, спрясти в нитку, пофарбувати і руками на верстаті виткати ліжник. А тоді ще віддати у валило, де вода його вимиє і зіб’є на певний розмір і на певну товщину. І, нарешті, вичесати, а потім ще й продати
Микола ПЕТРИЧУК
http://www.galychyna.if.ua/publication//u-barvi-vbralas-lizhnikarska-stolicja/
Comments are closed.