У Яворові на Івано-Франківщині сотні років виготовляють овечі пухнасті покривала.
Село вважають українською столицею цього древнього гуцульського промислу. Зі звичайної овечої вовни тут виробляють не лише покривала-ліжники, а й мистецькі високохудожні гобелени, килимки, картини, лікувальні пояси. У зимову холодну пору ці вироби майстринь із Карпат розкуповують чи не у всіх містах України та й за кордоном.
Спочатку біля кожної добротної садиби на дерев’яних та кованих парканах, плетених тинах і довгих металевих дротах з’являється сировина — клапті чорної, білої та сірої вовни. Потім невеличка «виставка» із сірих, білих і з кольоровими візерунками ліжників. Одні вже готові на продаж, інші — щойно виткані, треті — сушаться.
— До нас часто приїжджають, щоб дізнатися про технологію, потім намагаються самі ткати, але, повірте, що такого ліжника, як у Яворові, ніхто не зробить, — із гордістю каже місцева сільська голова Катерина Шкрібляк.
— Тут треба чимало потрудитися. Вовна зі щойно постриженої вівці має непривабливий вигляд і неприємний запах. Аби його позбутися, сировину заливають гарячою водою й ходять по ній, щоб вовна добре вимилася. Далі миють її під протічною водою на річці. Після сушіння сортують і розчісують спеціальним гребенем, від чого утворюється пухнастий клубок. Для полегшення роботи процес чесання тепер механізовано.
Чесана вовна легко скручується в товсті нитки-ровниці, які потім можна фарбувати природними барвниками з настою лушпиння цибулі, кори дуба, вільхи, бузини й листя горіха. Було, що додавали хімічні барвники, але тепер надають перевагу лише натуральним добавкам. Так би мовити, тримають марку. Та й ліжник із хімічними барвниками значно втрачає в ціні. Тчуть ліжники переважно на саморобних верстатах. Основу для ткання купляють. Щойно витканий виріб кидають у спеціальний пристрій — валило, величезну дерев’яну діжу, звужену донизу, куди з величезною силою спадає потік води, підведений жолобом. Він вривається й стрімко піднімається догори, утворюючи вир, у якому протягом кількох годин «валяються» (звідси й назва «валило») ліжники, — підхоплює розповідь місцевої голови сільради керівник Івано-Франківського відділення Національної спілки майстрів народного мистецтва України Василь Корпанюк.
— Після валила вироби стають тугими та пухнастими. А далі ми сушимо їх, розчісуємо щіткою — розпушуємо вовну.
У Яворові вас швидко навчать, як відрізнити «фірмовий» ліжник від китайської підробки.
— Спочатку треба добре роздивитися колір, т кажуть майстрині. — Якщо ліжник має чорні, сірі та білі тони, то він є натуральний, а якщо брунатний (коричневий. -Авт.) і зелений, то фарбований. Останній, власне, найчастіше й може бути підробкою. Тому, коли ви бачите кольоровий ліжник, треба попросити продавця висмикнути кілька ворсин та потерти їх між пальцями. На них може залишитися фарба.
Також за ворсинами можна визначити, чи з доброї вовни витканий виріб. Отже, якщо ворсини короткі, то виріб виткано з ниток, прядених із того волокна, що залишилося на щітці після розчісування доброго ліжника. Адже окремі спритники, аби добро не пропадало, роблять ліжники з другосортної сировини. Необхідно ретельно обдивитися й основу, яка має бути лише вовняною. Варто перевірити виріб і «на світло». Якщо ліжник просвічується, то він недовго був у валилі або й зовсім не був. Такий довго не прослужить.
У Яворові кажуть, що справжній ліжник має особливу енергетику, а чергування природних кольорів позитивно впливає на зір. Пухнасте карпатське диво лікує радикуліт та застуду.
Аби позбутися недуг, радять жителі Яворова, треба натертися горілкою і роздягненим закутатися в ліжник. Сила «живої» овечої вовни зробить свою справу — хворобу наче рукою зніме. Виробляють яворівці ще й ковдри та подушки, наповнені чесаною вовною. Вони сприяють здоровому сну, адже вовна має властивість вбирати в себе та віддавати в навколишнє середовище до ЗО відсотків вологи, не створюючи при цьому відчуття вогкості в постелі.
ПАЛЬТО З ПОКРИВАЛА
Останнім часом у Яворові з ліжникової тканини почали шити верхній одяг. Його носять навіть столичні та закордонні модниці. На один виріб іде від 3 до 5 кілограмів вовни. Майстриня Ганна Копильчук розповідає, що можна просто розкроїти на потрібні деталі готовий ліжник, взяти його як тканину, але при цьому будуть відходи, які тут називають «хвостами». А можна кожну деталь виткати окремо, зі своїм неповторним візерунком. Проте тоді виріб буде дорожчим, бо ж роботи більше. Деякі спритниці-майстрині з Косова, Коломиї, Пуги ли та Рахова, купляють на ринку ліжники, ціна яких від 200 до 500 гривень та самі шиють одяг. Та для цього, зауважують яворівські ліжникарки, треба мати відповідні вміння, яких не так просто навчитися. Жінки з Яворова готові завжди виткати тканину для тих, хто її замовляє. До речі, вона має бути значно тоншою, ніж, скажімо, для покривала.
У Яворові ліжникові плащі, куртки, жакети, жилетки можна придбати за півтори-три тисячі гривень. Щоправда носити у вологу погоду такий одяг не варто, а от у сухий мороз пухнаста вдяганка буде самий раз.
САБІНА РУЖИЦЬКА
«Рідне село», №2 (051), 29 січня 2014 року
Comments are closed.