Легенда розповідає, що колись, дуже давно, покохали один одного парубок та дівчина. Але через деякий час родина красуні перебралась до Говерли, а сім’я, де виріс юнак, попрямувала у Бескиди. Сумуючи за коханою, хлопець вигадав трембіту із силою громовиці. Як гукне – чути аж на Говерлі.
Здавна трембіта стала сигнальним інструментом та єдиним засобом зв’язку у горах, звуками трембіт сповіщати про вихід худоби на полонини, давали старт плотогонам гірських рік, повідомляли про народження дитинки чи наближення весілля. З нею колядували ,та проводжали в останню дорогу.
Гуцульська трембіта – це рідкісний і дорогий виріб. Він занесений до Книги рекордів Гіннеса, як найдовший у світі музичний інструмент. Залишилось не так багато майстрів, які здатні виготовити таке диво.
Подорожуємо до гостинного Яворова та знайомимось з Майстром.
Столащук Андрій Андрійович
Народився в Яворові 24 березня 1964 року. Вчився ремеслу від тата, який виготовляв трембіти та був відомим трембітарем. Пан Андрій виготовлює трембіти та роги, а його брат — Василь Андрійович — трембітає-грає.
Вироби майстра помандрували в Канаду, Америку, Австралію, Францію. Інструменти замовляють фольклорні колективи та гурти. Майстер не без гордості оповідає, що звук його трембіт визнається дуже якісним фахівцями та поціновувачами трембітарства. Ці трембіти звучать на різних заходах та фестивалях в Україні й за її межами. Майстер нагороджений грамотами і відзнаками за збереження та популяризацію нематеріальної культурної спадщини.
Трембіта народжується тихо…..тільки ручна праця, але довга і кропітка. Пан Андрій все робить сам. Перше, що необхідно — віднайти потрібну сировину. Справжня трембіта робиться з смереки-громовиці, дерева, в яке влучила блискавка, але залишила його цілим. Вік дерева повинен сягати 120–150 років. Вважається, що чим довше стоятиме громовиця під сонцем, чим довше її обвіватимуть вітри, тим гучнішою та дзвінкішою буде трембіта.
Потім спиляне дерево ще повинно рік-два вистоятись, висохнути, тоді з нього зроблять чорнову заготовку. Чим краще вистоїться — тим більш легким буде виріб, бо трембіта, при своїй довжині 3 метри, важить приблизно півтора–два кілограми.
З чорнової заготовки виробляється зовнішня форма інструмента, яка розпилюється ( а деякі майстри розколюють одним ударом, як в давнину), щоб вийшло дві половини.
Середина вибирається, витесується, залишається стінка 3–4 мм. Шліфується до гладкого та обробляється льняною олією, а в давнину баранячим лоєм (жиром).
Готові половини складаються, склеюються, та обмотуються березовими полосками.
Полоски, або “мотки”, окрема історія. Їх майстер знімає з берези на висоті 5–6 метрів, спеціальним ножем, зрізає по спиралі довкола, потім чистить,сушить, змотує в колечка. Перед використанням іх варять, горячі виймають, тоді вони стають дуже податливі, наче резинові, й горячими обмотують виріб.
Мундштук — завершальна частина. Робиться з сливи, з черешні, сорт дерева впливає на звук та тембр. Діапазон звучання трембіти сягає 2,5 октав, а звук здатний розходитися більше, як на 10 км.
Далі лакується. Лак тільки на водяній основі, або без лаку — олія.
От тепер народилась трембіта! Народжена в тиші, вона заявить про себе потужним голосом, який буде чути на кілометри.
Карпати наші багатоголосі — шепочуть лісами, дзвенять струмкамии, але говорять — тільки трембіти. Трембіту завжди чують і завжди слухають: йдуть, коли вона кличе.
І поки будуть такі майстри як пан Андрій, будуть люди, які зберегли та продовжують традиційне ремесло виготовлення трембіт — гуцульські Карпати будуть розмовляти.
Comments are closed.