Петро Васильович Корпанюк народився 3 червня 1958 року в селі Яворові.
1977 року закінчив Косівський технікум народних художніх промислів ім. В. Касіяна, здобув фах художника-майстра художніх виробів із дерева. Працював творчо у Косівському художньо-виробничому комбінаті. Брав участь у художніх виставках у Косові, Коломиї, Івано-Франківську, Львові, Києві, Москві, а також у Польщі, Угорщині, Франції, Німеччині й Канаді.
З 1992 року Петро Корпанюк — член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, а з 1993-го — член Національної спілки художників України.
Петро Корпанюк — лауреат районної премії ім. Юрія Шкрібляка в галузі декоративно-прикладного мистецтва (Косів, 2003), делегат III з’їзду Національної спілки майстрів народного мистецтва України (Київ, 2004). Персональні виставки творчих робіт майстра відбулися у Косівській регіональній організації Національної спілки художників України (1998, 2009), у Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини (2010, 2018).
Однією з найбільш вагомих персональних була виставка в залах Національної спілки майстрів народного мистецтва України в Києві (2006), на якій також експонували різьблені творчі роботи дружини Світлани і сина Тараса.
2010 року Петрові Корпанюку присвоїли почесне звання «Заслужений майстер народної творчості України».
Враження від відкриття персональної виставки майстра художньої обробки дерева Петра Васильовича Корпанюка у Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини.
Петрові Корпанюку пощастило народитися у славетній сім’ї. Крона родинного дерева Шкрібляків-Корпанюків рясніє іменами, що збагатили і прославили народне мистецтво. Петро Васильович — праправнук Юрія Шкрібляка (1822–1884) — основоположника гуцульської художньої різьби і внук визначного народного майстра Юрія Корпанюка (1892–1977).
Священник Юрій Корпанюк — племінник Петра Васильовича під час відкриття виставки згадував, як у шкільні роки відвідував Косівський музей; що відчував, коли бачив у виставкових залах прекрасні роботи, підписані іменами рідних йому людей; як починав усвідомлювати, що він теж є частинкою унікальної генетичної спільноти.
Таким знаменитим родом легко пишатися, але він і зобов’язує.
Петро Васильович Корпанюк не живе на ренту слави своїх предків, він творить власний мистецький капітал. Та ще й який! Його роботи вражають і випадкових глядачів, і знаменитих колег, і мистецтвознавців.
Під час відкриття виставки завідувачка Косівського музею Вікторія Яремин розповіла, що напередодні, коли експозиція вже була готова, роботи Петра Корпанюка випадково побачила солідна делегація підприємців з різних куточків України. Вони якраз перебували в Косові, відвідини музею стали частиною підготовленої для них великої пізнавальної програми. «Я не могла вивести їх із цих залів, хоча делегацію вже чекали в іншому місці, — згадувала Вікторія Юріївна. — То були в основному чоловіки, вони розглядали кожну роботу, розпитували, як і з чого це зроблено; дивувалися тому, що все це — ручна робота, що в нашому краї зберегли традицію художньої різьби, і навіть більше — підняли її на такий високий мистецький рівень».
«Та що там приїжджі, — відреагував Василь Лосюк, директор регіонального центру народного мистецтва «Гуцульська ґражда» села Яворова — столиці гуцульського дереворізьблення. — Ми — місцеві, а теж очей не можемо відвести, дивуємося. Файно, потужно, моцно! Пишаюся тим, що Петро — з Яворова. Надзвичайний талант».
Творчу новизну і професійну довершеність кожної роботи, акуратність, скрупульозність (прозвучало навіть слово «ортодоксальність») митця відзначали всі, хто добре розуміється на гуцульських художніх дереворитах.
Генеральна директорка Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського Ярослава Ткачук сказала: «Петре Васильовичу, все своє життя ви пов’язали з творчістю, з продовженням традицій гуцульського різьбярства.
Водночас — постійно експериментуєте, хоча в такій віковічній орнаментальній мові знайти новий сюжет непросто. А вам це вдається. На шляху творчого пошуку ви досягни неймовірних висот. Тішуся, що на виставці представлений такий великий обсяг робіт, різні форми; цікаві традиційні конструкції по-сучасному інтерпретовані та адаптовані до потреб сьогоднішнього дня».
Завідувачка Косівського музею зауважила, яке це щастя для Косівщини і музею — присутність мистецьких династій. «Ця неймовірна синергія передається з покоління у покоління, забезпечує безперервність народної традиції і її розвиток», — переконана Вікторія Яремин.
Представлений на виставці творчий доробок Петра Корпанюка високо оцінив директор Косівського фахового коледжу прикладного та декоративного мистецтва Роман Стеф’юк: «Я вражений досконалістю і гармонією ваших робіт».
Мистецтвознавиця Валентина Молинь додала, що витвори рук Петра Васильовича вирізняються врівноваженою, вивіреною композиційною будовою; бездоганно технічно виконані; митець добре обізнаний з матеріалом, найбільше використовує деревину груші; підсилює різьблення інкрустацією перлівкою, кольоровими пацьорками…
Колишня ректорка Косівського інституту Катерина Сусак пригадала: «У кінці 70–80-х років ми закупили для інституту роботи Корпанюків — як наочні посібники для студентів і викладачів. Перед вами, Петре Васильовичу, — важке завдання: продовжити славу всесвітньо відомої школи Шкрібляків-Корпанюків і водночас зберегти свою індивідуальність. Ви це змогли».
Щедрим на добрі слова був і товариш Петра Корпанюка по різьбярсько-мистецькому цеху Мирослав Радиш: «Знаю Петра давно і добре, тому можу стверджувати: його твори — геніальні, а він сам — величина і явище. Слава Богу, що на Косівщині, і на Гуцульщині загалом, нині є плеяда потужних майстрів, на яких покладено важливу місію — зберегти зв’язок поколінь і передати його тим, хто прийде після нас».
Мирослав Радиш наголосив, що Петро Корпанюк радо ділиться фаховими секретами з молоддю, проводить майстер-класи. Разом з дружиною Світланою створили родинний музей Корпанюків — цікаву туристичну локацію і важливий пізнавально-навчальний об’єкт для студентів Косівської мистецької школи.
«Те, що ми бачимо сьогодні у цих двох виставкових залах — роман-епопея Петра Корпанюка про нашу дійсність, написаний на основі гуцульського субетносу, краси гуцульського краю, на підвалинах свого великого і величного роду, — підсумувала письменниця і краєзнавиця Аделя Григорук.
— У ваших знаках-символах бачиш усе, що карбувалося віками на теренах цього краю. Це своєрідне письмо, якийсь алфавіт, що має магічну силу і дається читати саме тому, хто на це налаштований. Наявність на Косівщині й в Україні загалом таких потужних династій — чи то митців, чи то представників інших галузей — доказ того, що народ наш — незнищенний, невмирущий. Маємо велику потугу, незважаючи на те, що тисне нас ворог, що платимо за свою свободу кров’ю, життями найкращих наших синів і дочок. Але ми — живі, і ніхто нас не здолає. Пане Петре, ви належите до когорти славних митців України. З такими творцями, з такими душами мистецькими — ми маємо майбутнє».
Під час відкриття виставки багато теплих слів пролунало на адресу вірної подруги митця — його дружини Світлани, їхніх дітей Тараса і Мар’яни, онучки Анастасійки, яка того дня подарувала дідусеві і його гостям чудові пісні й вірші.
Треба згадати, що Світлана Миколаївна Корпанюк — обдарована майстриня художньої обробки дерева і також представниця унікальної сім’ї. її батько, Микола Грепиняк — відомий на Прикарпатті майстер художнього різьблення на дереві, графік, екслібрисист, краєзнавець і мистецтвознавець.
Поєднання і взаємопроникнення двох талановитих родів: Шкрібляків-Корпанюків і Грепиняків — вселяє надію на появу нових, яскравих і самобутніх пагонів у пишній талантами кроні цієї легендарної династії.
Аліса Мудрицька
«Гуцульський край», №41, 13.10.2023 р.
