Василь Семенович КОРПАНЮК з Яворова – майстер художньої різьби на дереві, член Спілки художників України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України. Народився 18 травня 1922 року – помер 27 липня 2004 року.
Яскравим продовжувачем славної родинної династії різьбярів Шкрібляків-Корпанюків був Василь Семенович Корпанюк. Його батько, Семен Корпанюк, та брат, Юрій Корпанюк, були відомими майстрами-різьбярами, а прадід Юрій Шкрібляк – основоположник гуцульського дереворізьблення. Василь Корпанюк поєднав у собі традиції відомих предків і новітнє їх переосмислення. Від батька успадкував велике чуття гармонії, витонченість і технічну довершеність.
Серед його творів – декоративні тарелі, шкатулки, топірці, свічники, рахви, альбоми, прикрашені інкрустацією. Його твори експонувалися на численних виставках, а окремі зберігаються у багатьох музеях України та зарубіжжя.
Почав займатися різьбою у дуже молодому віці, і вже в 14 років заробляв на життя цим ремеслом. Згодом тривалий час працював різьбярем у виробничо-художньому об’єднанні «Гуцульщина» та художньо-виробничому комбінаті у м. Косові. Учасник міжнародних, всесоюзних, всеукраїнських виставок – Республіканська виставка народної творчості у Києві (1949р.), виставка народної творчості в м.Ліллі, Франція (1957р.), виставка в Софії, Болгарія (1958р.), виставка, присвячена 150-річчю від дня народження Т.Г. Шевченка (1964р.), виставка, присвячена 100-літтю від дня народження Лесі Українки (1971р.).
У своїй творчості зберігав традиційну чіткість орнаментальних композицій. Оздоблював інкрустацію різноколірними породами дерев, металом, бісером. Різьбив сакральні вироби – оправи для напрестольного Євангелія, престоли, руків’я до хоругов, хрестики тощо. Митець завжди був у творчому пошуку, а його артистична натура давала про себе знати у кожному виробі. Він створив вид так званої «поверхневої різьби», характерною ознакою якої є те, що композиція проявляється за рахунок заглиблення по контуру мотиву. При цьому поверхня виробу залишається в одній площині, а елементи декору доповнюють основну схему композиції.
До 100-річчя від дня народження Василя Семеновича Корпанюка
Василь Семенович був колоритним гуцулом – високий, міцний, з сивим хвилястим волоссям, високим, наче поораним складками чолом, з примруженими очима, з доброзичливим і глибоким поглядом. Життєрадісний, цікавий співбесідник-жартівник. Чудово грав на багатьох музичних інструментах, зокрема на скрипці, сопілці, дримбі. Виконавець і автор гуцульських співанок, найбільш відомою з яких є «Газди Бульбаки».
Колоритна постать і різьбярське мистецтво господаря, килимарське ткацтво господині вабили до їхнього помешкання значну кількість людей. Дім Корпанюків став своєрідним осердям для поціновувачів і знавців мистецтва. Географія адрес гостей була надзвичайно широкою, охоплювала не тільки Україну, а й країни ближнього і далекого зарубіжжя. Бувало, протягом одного лише літа гості калейдоскопічно змінювали один одного. Приїздили на довший чи коротший термін, іноді зупинялися на кілька днів.
Як писав у статті «Митець з покоління старосвітських гуцулів (ностальгійні спогади про Василя Семеновича Корпанюка)» Яким Горак: «У побуті Василь Семенович любив все «старосвітське» (про це сам не раз говорив мені), був ревним хранителем традицій роду, і це творило незабутню специфічну ауру. Навіть годинник у хаті показував по-старосвітськи «гуцульський» час, який ішов за сонцем і на дві години відставав від загальноукраїнського. Не раз говорив, що нізащо не проміняв би місця проживання. І справді, найдальше, куди за життя він виїздив (і то – за крайньої необхідності) – це до сина в Івано-Франківськ.
Вже будучи старшого віку людиною, з дитячою наївністю ніяк не міг зрозуміти, як можуть люди жити в місті, де їхнє життя супроводжують постійний шум, суєта. Він умів знаходити, відчувати красу і смак в побуті, незважаючи на фізичну важкість того побуту в гірському селі. Народився і прожив ціле життя в Яворові, серед гірської природи, мав глибоко особистісне ставлення до оточуючої природи, що з роками якось особливо відчувалося, хоча Василь Семенович ніколи спеціально про те не говорив. Лише раз, дорогою в толоку до корови, зізнався, що дивується ластівкам, як вони орієнтуються в просторі. Природа робила його поетом, чого він і сам не усвідомлював: «Ади, як сонце вишкірилоси», – сказав якось, споглядаючи промінчики сонця серед темних хмар після грозового дощу. Любив усамітнене життя в гармонії з природою із дещо сповільненим протіканням часу».
Корпанюки стали потужною гілкою Шкрібляківського роду. Своїм талантом вони щедро збагатили родинне дерево. Самобутня творчість славнозвісних майстрів проклала шлях розвитку гуцульської різьби на дереві, утвердила її характерні художньо-стильові ознаки. Це послужило появі Яворівської школи різьбярства, яка займає чільне місце в історії українського народного мистецтва.
Автор допису – Василь ЛОСЮК,
директор регіонального центру народного мистецтва «Гуцульська гражда».
Газета «Гуцульський край» №20 від 20 травня 2022 року.
Comments are closed.