До 200-літнього ювілею Юрія Шкрібляка — основоположника гуцульської плоскої різьби на дереві | Регіональний центр народного мистецтва «Гуцульська гражда»

Юрій Іванович Шкрібляк народився 28 квітня 1822 року у сім’ї селянина-боднаря на присілку Плоский села Яворова Косівського району. Дід Юрія прийшов на Гуцульщину з Поділля і займався виготовленням дерев’яних виробів. Батько — Іван — теж займався цим ремеслом, але здебільшого бондарством. Для цього вони використовували спеціальний інструмент «шкрібло» і, мабуть, від цієї назви і дісталось їм таке прізвище.

Юрій був найстаршою дитиною (з вісімнадцяти) у “багатодітній родині, тому всяка робота по господарству лягала на нього, особливо, коли батько їздив на заробітки. З юних літ хлопець, придивляючись до батькової роботи, сам навчився виготовляти барильця, бочівки, баклаги та інші посудини з дерева. Юнакові подобалася вогнепальна зброя, особливо — оздоблена різьбою і металом. Він пробує сам виготовляти ложі для рушниць і прикрашає їх різьбою. Середовище, в якому він працював, краса гір, давні традиції — формували смаки молодого майстра. Вроджена спостережливість і цікавість допомагали в роботі, розпалювали вогник пошуків нових прийомів різьблення, вдосконалення ще досить примітивних на той час знарядь праці.

У 1844–1850 роках Юрій Шкрібляк служив у цісарській армії, під час революції в Угорщині 1848 року був поранений у руку. Після шестирічної служби в австрійському війську повернувся до рідного села, а в 1852 році одружився і завів своє господарство. Продовжуючи розпочату з юних літ різьбярську справу, вдосконалював та урізноманітнював її. Власноруч сконструював оригінальний токарний верстат, що дало змогу полегшити ручну працю та урізноманітнити асортимент виробів. Різні за формою та розмірами долота і стамески також виготовляв самостійно. Завдяки цьому він значно покращив і вдосконалив техніку різьблення та елементи орнаментальних мотивів, виробивши свій почерк, так званий «шкрібляківський різець».

Свої вироби оздоблював вишуканою «плоскою» різьбою, де застосовував елементи гуцульського орнаменту: «кочела», «кучері», «кривульки», «сонечка», «колоски», «підківки», «сливки», «ружі», «зубці», «кільчате письмо», та інкрустацією з баранячого білого і чорного рога, мідного дроту, цвяшків з головками. Майстра захопили розмаїті орнаментальні мотиви та їхні елементи. Він надзвичайно вдало компонував їх на виробах і під його різцем народжувались чудові самобутні орнаменти. Геометричний візерунок у нього — це по-філософськи осмислена картина довколишнього світу. Він вдивлявся у нього, як у мудре народне «письмо», у своєрідний літопис народного мислення, в якому закарбувалася любов до рідного краю.

Дорога до мистецької слави була нелегкою, однак очевидний талант майстра проявлявся щоразу із більшою силою. У своєму рідному селі йому довірили зробити у місцевій церкві іконостас та церковні речі. Юрій виконав роботу на такому високому рівні, що з того часу його вважали найкращим майстром не тільки в Яворові, але на всій Гуцульщині.

Очевидець, отець Іполит Окуневський, наводить кілька прикладів, що свідчать про те, як багато праці вкладав митець у виготовлення своїх виробів, прикрашених різьбою чи інкрустацією. Одну рахівку робив він два тижні, пару топірців — три тижні, а на виготовлення однієї пляшки з 12-ма чарками витратив два місяці. Його вироби здебільшого за безцінь скуповували перекупники, тому заробіток був надзвичайно малий. Окрім того, потрібно ще було вести господарство, тому Юрій тяжко працював цілими днями.

З року в рік майстерність митця зростала і його роботи вирізнялися вишуканістю узорів і техніки виконання. їх почали виставляти на численних виставках, що відбувались у різних містах Австро-Угорської держави, зокрема у Коломиї, Станіславі, Стрию, Тернополі, Одесі та ін. В 1872 році Юрій Шкрібляк був учасником загальної виставки господарства і промисловості у Відні, у 1877 році — у Львові, в 1878 році — у Трієсті, в 1879 — у Станіславі, в 1880 році — в Коломиї. За участь у виставках у Львові, Трієсті та Коломиї майстра нагороджували дипломами, медалями та цісарським дарунком у дукатах.

Вроджений талант, тонке відчуття форми, пропорцій і декору надає виробам митця вишуканість і привабливість. Його вироби — це справжні мистецькі шедеври, які експонуються у численних музеях і приватних колекціях України та зарубіжжя. Оригінальна форма, досконалість орнаментики й надзвичайно тонке технічне виконання вирізняють вироби митця. Одним з кращих є баклага — дерев’яний посуд для зберігання рідини. Цікавими зразками високохудожніх виробів майстра є пляшки та барильця своєрідної форми.

Оригінальні композиції мають декоративні тарілки, шкатулки митця. Асортимент виробів майстра чималий — тарілки, миски, ложкарі, берівки, бербениці, чаші, барильця, баклаги, пляшки, чарки, ложки, черпаки, полонники, сільнички, підноси, фірмаки, куделі, табакерки, шкатулки, пудрениці, полиці, сволоки, пістолі, рушниці, топірці, порохівниці, свічники, трійці, хрести, іконостаси.

Композиція орнаментальних мотивів на виробах Юрія Шкрібляка відзначається простотою і ясністю, але водночас способи їх композиційного розміщення роблять орнаментику багатою і різноманітною, що забезпечує органічний зв’язок орнаментальних мотивів з формою. Він так комбінував їх, так майстерно різав лінії, деталі, окреслення і по-своєму розміщував їх на площинах, що завжди з-під його різця виходила нова «шкрібляківська» композиція, котра не зустрічалася раніше у творах різьбярів Гуцульщини. Митець зумів досягти вершини художнього узагальнення, справжньої гармонії краси матеріалу, техніки виконання і ужиткового призначення виробу і тим самим здобув визнання далеко за межами рідного краю.

Відійшов у вічність Юрій Шкрібляк на 62 році життя, у 1884 році, під час епідемії тифу. Львівська газета «Діпо» так повідомляла про смерть різьбяра: «Зійшов зі світа незвичайний талант руського народу, талант такий, що якби був мав можливість виображуватись в свої штуці, то безперечно приніс би був на весь світ славу руського імені. Був чоловік неписьменний, апе з природи дуже інтелігентний, спокійний, відданий цілим существом своїй штуці. Все, що випускав із своїх рук, носипо на собі знам’я довгої та витривалої праці, артизму та гармонії в композиції і викінченні».

Родинну справу батька продовжний: три його сини — Василь, Микола та Федір, онуки Юрій і Семен Корпанюки, правнуки Дмитро Шкрібляк і Василь Корпанюк, а також праправнуки Петро Корпанюк та ін. Таким чином виникла і розвивається «Яворівська школа дереворізьблення».

Творчість основоположника гуцульського дереворізьблення описували численні дослідники Гуцульщини, зокрема Володимир Шухевич, Володимир Кубійович, Людвіг Вербицький, Володимир Гнатюк, Микола Колцуняк, Давид Гоберман, Антон Будзан, Олексій Соломченко, Р.Захарчук-Чугай та ін.

Впродовж двох минулих століть талант митця не перестає хвилювати поціновувачів гуцульського народного мистецтва. Його творчість досліджують і вивчають у мистецьких навчальних закладах, вона слугує школою для молодого покоління. З цією метою у селі Яворові облаштовано «Арт-алею народних ремесел», де встановлені збільшені копії робіт славного митця та його послідовників. її створено в рамках конкурсу ініціатив місцевих карпатських громад, який проводила Асоціація органів місцевого самоврядування «Єврорегіон Карпати-Україна» за сприяння Івано-Франківської обпасної і Косівської міської рад. Відповідно до Постанови Верховної Ради України відзначення ювілею митця проводиться на державному рівні, що надзвичайно важливо для історичної свідомості українського народу та збереження національної пам’яті. А урочисті заходи з відзначення ювілею славного різьбяра обов’язково відбудуться після перемоги над російськими окупантами.