«Є лише мить між минулим-прийдешнім, і життя моє — тільки мить оця…» (О.Анофрієв).
Ще якихось пару тижнів тому я мав честь спілкуватися по телефону з Петром Васильовичем Лосюком — він дуже хотів роздобути брошуру з досі маловідомою публікацією П.Шекерика-Доникового, видану Львівським національним університетом ім.Франка. До останньої миті спочилий активно працював на царині педагогіки, краєзнавства, історії Гуцульщини і багатьох інших галузей — просто не віриться, що він уже відійшов у вирій.
Особа П.В.Лосюка — народного вчителя, відмінника освіти, члена-кореспондента Академії педагогічних наук України, гадаю, добре відома, якщо не всім мешканцям Прикарпаття, то переважній більшості — абсолютно точно. Педагог-новатор, ініціатор, головний розробник і впроваджувач у життя програми «Гуцульська школа», він — поза всяким сумнівом — назавжди залишиться в історії краю, і з бігом часу велич його постаті буде лише зростати: так уже повелося на цьому світі, що ми цінимо більше те, що втратили, а за життя непересічного індивіда воліємо талановиту особистість «не помічати»…
Мені пощастило навчатися у Яворівській школі в 60-х роках минулого століття, і я був свідком того, як Петро Васильович — молодий випускник Івано-Франківського педінституту — прийшов за направленням на працю у родинне село. Я тоді був учнем 6-го класу, і ми щойно почали вивчати новий предмет — фізику. Перший місяць заняття відбувалися в звичайному класі, а вже далі — в спеціалізованому фізкабінеті, якого до цього в школі не було.
Молодий учитель спромігся у короткі терміни не лише «вибити» у шкільної адміністрації потрібне приміщення, але й наповнити його значною кількістю приладів, демонстрація яких на уроках фізики наочно підкреслювала справедливість народного прислів’я: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути», що особливо актуально для предметів прикладного профілю — фізики, хімії, біології, трудового навчання тощо.
А вже наступного року П.В.Лосюк очолив Яворівську школу-восьмирічку, і з цього моменту вона змінювалася буквально на очах: незабаром стала середньою, однією із передових у районі, а далі молодий директор ініціював будівництво нового приміщення навчального закладу з постійним зростанням рівня вимог — як до успішності навчання школярів, так і до ступеня підготовки педагогів. Ніяких «поблажок» директор не робив і стосовно самого себе.
Попри те, що коло сімейних обов’язків (двоє малолітніх дітей, похилого віку батьки, сестра-інвалід, «повнокомплектна» господарка — корова, свині, кури), здавалося, не залишали вільного часу, Петро Васильович підготував і успішно захистив (при тому в Москві!) дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук. Його запрошували на працю і в Косівське училище прикладного та декоративного мистецтва, і в аіта таїег — Івано-Франківський педінститут, але всі ці пропозиції він відхиляв — «треба працювати для родинного села»: таким було і назавжди залишилося його crecio.
Зі здобуттям Україною незалежності та галопуючою інфляцією 90-х, П.В.Лосюк не лише не змирився з тенденцією багатьох: «Хай діється Божа воля», а навпаки — з потроєною енергією взявся наповнювати сформульовану ним же концепцію регіональної «Гуцульської школи» — організував випуск однойменного журналу (впродовж 1994–2000 рр. вийшло 10 номерів), а згодом — серію книг «Бібліотека гуцульської школи», започатковану збірником «Плай. Книга для читання про Гуцульщину», котрий ще багато років слугуватиме настільною книгою тим, хто бажатиме довідатися багато цікавого про життя і творчість горян. Загалом же в рамках «Бібліотеки…» опубліковано понад три десятки прецікавих книг і брошур — хіба, скажіть, багато шкіл України можуть похвалитися таким доробком?!
Варто сказати, що немала частина цих видань побачила світ коштом Петра Васильовича, хоча він ніколи й нікому публічно з цього приводу не жалівся і не нарікав…
…Євангельська мудрість каже: «Нема людини, яка б жила і не згрішила», але синхронні Євангеліям аннали древніх римлян гласять: «Про тих, хто відійшов зі світу цього — або добре, або нічого». Я не виключаю, що дехто, можливо, буде не згоден з моєю оцінкою доробку неочікувано і явно передчасно (скільки в нього було планів на біжучий 2020-й!) спочилого П.В.Лосюка. Але я би таким порадив згадати слова Ісуса Христа: «Першим кине камінь той, хто сам без гріха!» (їв., 8:7).
Працюючи, образно кажучи, «до кривавих мозолів», Петро Васильович не так вимагав, як сподівався на аналогічний підхід до справ усіх оточуючих, але таке, на жаль, дано не всім!.. Мир душі Вашій, шановний Учителю! Зроблене Вами переживе віки й слугуватиме багатьом поколінням, а Ваш приклад цілеспрямованості й працелюбності хай буде дороговказом усім нам!
Василь Гуменюк,
старший науковий співробітник, кандидат біологічних наук, м.Львів.
«Гуцульський край», №7, 14.02.2020 року
Comments are closed.