Яворів називають колискою різьбярства та столицею ліжникарства. Народні промисли уславили це село на всю Україну. — У Яворові ліжникарство дуже розвинене, — розповідає житель села І.Гондурак. — Люди у нас це мистецтво опановують з дитинства. Іван Федорович ліжники не тче, проте з технологією їх виготовлення добре обізнаний. З його слів стає зрозумілим, що сам процес непростий і доволі тривалий. А ще — це ремесло має багату прадавню традицію.
Іван Гондурак — підприємець, засновник сімейного бізнесу. Звичайно, розвинути власну справу було нелегко, виникало надто багато ризиків. Бо вирішив шукати шляху не в торгівлі: дешевше купити та дорожче продати. Хотілось чогось серйознішого, зайнятись тим, що матиме перспективу. Як економіст за освітою, яку здобув у Чернівецькому університеті, вирішив спробувати себе у виробничому напрямку, бо вважав його стабільним і таким, що може дати роботу усій сім’ї. Багато в його намірах важило те, що в усьому мав надійну підтримку дружини Любові Юріївни. Отак крок за кроком став реалізовувати свої задуми, фундаментом яких було традиційне ліжникарство.
У Яворові кільканадцять років тому ліжники виготовляли чи не в кожній хаті. Місцевий колгосп почав занепадати, горяни залишилися без роботи. Отож з прадавнього ремесла жила чи не кожна гуцульська родина. Стояти за верстатом, виводити барвисті узори — заняття більш жіноче, тут потрібна чутлива творча натура. А зробити з овечої шерсті тонку пухнасту вовну, процес не менш складний та ще й яких фізичних зусиль вимагає.
Подружжя Гондураків поставило собі за мету полегшити працю своїх односельчан — вирішили придбати грабарку та надавати послуги. Закупили відповідне обладнання, встановили його, виконали необхідну пусконалагоджувальну роботу. Проте до чесального верстату вервечкою черга потягнулася не відразу. Як до всякої новизни, люди пильно придивлялися. Проте у короткому часі переконалися, що механічна обробка сировини має незаперечні переваги — вовна виходить пухнастішою, зменшуються її втрати, значно скорочується час її обробки. Одне слово, вигода стала очевидною.
Зробили для себе висновок і Гондураки. Підприємці, як і належить, люди кмітливі. Іван Федорович і Любов Юріївна, маючи якісну вовну, збагнули, що можна розвинути власну справу, до якої долучилися і їхні сини Іван, Василь та Віталій. Спектр переробки вовни значно розширили. Тепер займаються не лише її розчісуванням, але й налагодили виробництво пряжі, основи для ліжників та взагалі запустили повний виробничий цикл.
Не повірите! Яворівські підприємці виготовляють вовняні ковдри, дитячі також, подушки, постільну білизну, чохли для автомобілів з овечого хутра, кожушки, в’яжуть светри, вовняні шкарпетки, шиють наматрацники. А скільки виробничо-технологічного устаткування надбали! Чого варта тільки одна стібальна машина, яка всі операції з пошиття ковдри виконує за комп’ютерним управлінням. До речі, ковдри виготовляють різного ґатунку і різної вартості, зокрема півтора-, двоспальні і євророзміру. Вовняні вироби настільки привабливі, що очі розбігалися дивлячись на них. Продукція має надзвичайно привабливий естетичний вигляд та й для людського організму корисна.
Ігор СУСАК.
«Гуцульський край», №37, 23.09.2016 року
Comments are closed.