Ліс волає про допомогу

Найбільшим багатством Гуцульщини (окрім, звісно, людей) є ліс, і в першу чергу — хвойне дерево під науковою назвою «ялина європейська», добре знана у нас як смерека.

Не злічити народних пісень, байок і казок про смереку, ба й творів літературного походження («…є в наших смерічках щось ніжне, дівоче»), де про неї мовиться із повагою і любов’ю. Але всі добре знають: смерека — це, насамперед, промислова деревина. Вирубки лісу в Карпатах ведуть століттями . Колись польські підприємці придумали у зв’язку з цим цинічну приказку: «Не було нас — був ліс, і не буде нас — буде ліс». Вона перегукується з мічурінським твердженням «нам нічого чекати милостині від природи, взяти ЇЇ від неї — ось наше завдання», згідно з яким у другій половині 40-х — першій половині 50-х проводилося масове вирубування смереки в причорногірських лісах. Дивно, але всі ці, за своєю суттю, варварські епопеї ліси Гуцульщини якось пережили і ось у ХХІ-му столітті перед нами нова проблема: масове всихання смерек. На перший погляд — безпричинне.

Професор Львівського лісотехнічного університету, наш земляк Юрій Дебринюк у своїй аналітичній статті з цього приводу, надрукованій у «Гуцульському календарі» за 2012-й рік, основу цього явища вбачає у посушливому кліматі, який домінує останніми роками. Справді, 2011-й, а особливо минулий 2012-й були засушливими, але, за моїми спостереженнями, проблема виникла щонайменше років 10 тому. Дивно також, що сохнуть смереки, розташовані на берегах потічків, які нестачі у волозі відчувати ніби не повинні, отож, доводиться констатувати: істинна причина явно неоднозначна.

Мій приятель зі Львова, Володимир Бордюк, який тісно співпрацює з польськими лісівниками, оглянувши чимало засохлих дерев, безапеляційно завив: це — короїд. У Польщі теж є така проблема, і там її частково вирішили, встановивши пастки-приманки для цього шкідника, отож, застосувати таке необхідно й нам. Ми домовились, що він проведе економічний моніторинг затрат, а я підберу територію, де проведемо експеримент. Однак не певен, що справа виключно у короїаді: значна частина вражених дерев не має явних ознак пошкодження цим шкідником.

Інший мій знайомий, учений-еколог з Києва головною причиною вважає «кислотні дощі». Не знаю, як було десятки років тому, але зараз дощова вода й справді має переважно кислу реакцію, хоча, з іншого боку, інші дерева, в першу чергу листяні, від цього не потерпають.

Можливою причиною всихання, як на мене, може бути також система лісозаготівель, яка стала домінуючою в останні роки. Вона полягає у тому, що дерево рубають у будь-яку пору року, забирають стовбур («ділову деревину»), а решту залишають на місці без будь-якого впорядкування.

Титанічні зусилля лісників і їх прохання наводити за собою порядок в лісі — особливого ефекту не мають: проблема лежить у площині нашого внутрішнього переконання у ставленні до природи, а ми, на жаль, схильні думати в стилі вищенаведених польських чи мічурінських принципів або, як казав один з французьких королів: «Після нас — хоч потоп».

Є у фізіології такий термін: аддитивний ефект. Це тоді, коли організм піддається впливові якогось слабкого негативного фактора, і засоби захисту його нівелюють. Однак, коли починають діяти декілька різних таких факторів, їх дія додається і у підсумку наступає захворювання. Стосовно смерекових лісів цей принцип, мабуть, також справедливий: якщо на масив «навалюється» одночасно посушлива погода з рідкими кислими дощами, і до цього додається короїд з нашим принципом вирубки, будемо мати (за Л.Кравчуком) те, що маємо.

Мої роздуми — це не докір комусь конкретно, а насамперед оцінка власного «я». Мабуть, природа вже не в змозі терпіти нашого байдужого ставлення до неї і гине на наших очах, докоряючи за байдужість.

…Є у Яворові такий присілок — Черлений. Його назва, за свідченням Ярослава Окуневського, має таке походження: в половині ХІХ-го століття, коли скасували панщину,’ лісовий масив цього місця ніяк поділити не могли. Тоді хтось із «ображених» знайшов вихід — підпалив ліс. Обгорілі дерева десятки років стояли почервонілими, давши назву прилеглій території.

До чого веду? А до того, що коли не буде розроблено комплексної програми порятунку лісів Гуцульщини (з її обов’язковим виконанням), то за збереження наявних тенденцій через 10-20 років усі наші смерічки стануть «черленими» і, не дай Боже, зникнуть як біологічний вид, наявний хіба що (даруйте за тавтологію) у Червоній книзі.

Давайте думати про вирішення проблеми разом — від місцевого жителя з неповною середньою освітою до титулованого вченого, від рядового лісозаготівельника — до службовців-лісівників найвищого рангу, й уже сьогодні. Завтра може бути запізно.

Василь Гуменюк,
кандидат біологічних наук.
huwaswas@i.ua

 

Share

-1 thoughts on “Ліс волає про допомогу

  • Тиберій

    (30.08.2013 - 10:40)

    Жаль те, що більшість людей взагалі не читають таких статей… Все діло в необізнаності людей… Людина думає, що ліс вічний… Але коли він пропаде, тоді всі візьмуться за голову, та буде пізно…
    Вчора їхав через Львівську область, а саме через Скотарське, Лавочне, Славсько. Те, що я побачив, кинуло мою душу в паніку!!! ГОРИ ЛИСІ СТОЯТЬ!!! Лісу немає… сіріють пустощі нових лісовирубок… Складається враження, що туннель, який там будується, ведеться за кошти, виручені з продажу деревини… Душа та серце болить…

Comments are closed.